Top
send Залишити відгук
All News
All News
"Вільний був у всьому, як буває вільним тільки геній" - сьогодні 80 років з дня народження Миколи Вінграновського
16:20 07 листопада 2016
На березі річки Рось біля села Яблунівка Білоцерківського району на Київщині стоїть пам'ятний знак Миколі Вінграновському. Тут письменник і режисер любив відпочивати. Куди б не приїжджав зі своїми виступами, обов'язково просив організаторів зробити прогулянку на природі. - Їдьмо, Романе, в Дземброню! просив поет Романа Дідулу у Львові.- Як? Коли? На скільки днів?- Там побачимо. "І так завжди. Ніколи не заганяв себе в якийсь термін, аби себе не неволити чи когось іншого, - згадував Дідула. - Часто ситуація усе змінювала, але свободу дій нічим не було обмежено. Вільний був у всьому, як буває вільним тільки геній." ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Час Вінграновського "Десь зі середини травня і до жовтня, і так з року в рік, у домі починалися розмови про мандри. Називати це мандрами було б неправильно, бо, виїжджаючи з наметом на берег Росі чи Десни, він там і залишався, - написала у нарисі "Трохи про Миколу" дружина Миколи Вінграновського Олександра Білинкевич-Вінграновська. - Місце для його "бази" вибиралося дуже вимогливо, з урахуванням усяких деталей, і не тільки пейзажних. В котрійсь остаточно облюбованій місцині ставився намет. Сам Микола у ньому рідко перебував, в чорному спальному мішку спав хтось із товаришів-гостей. Сам Микола спав чи лежав під деревом на вивернутому кожусі, босий, з кросівками біля кожуха. Дощик не заважав йому. Лежав і командував: кому нести воду на юшку, кому збирати хмиз, а кому закидати вудки. Лежав, командував і все, що було далеко від нього, і те, що ближче, коло кожуха, розглядав. Вихоплював оком найдрібніше населення у траві, крилате у повітрі." Найбільше мандрував Миколаївщиною, берегами Росі, Десни та Дніпра, околицями Львова, Карпатами. Поруч завжди були однодумці. Не любив варварського поводження з природою. Якось по гриби їхав із львів'янами. Один із них хвалився великими об'ємами заготовок, які робить з лісу. Коли приїхали на місце не встигли пройти по сто метрів, як Вінграновський каже: "Нема нам тут що робити! Їдьмо додому!". "Але ж ліс великий. Розійдемось!" неповірив у наміри письменника той чоловік. Вінграновський вже був у автобусі. "Дві порції гонорару через Колю Жулинського я отримав - якраз буде мені на пончики на все літо! Мені і моєму коню Манюні, - писав у листі до друга Івана Чернецького у Луцьк в 1996 році. - А літо чи рання осінь - все в руках "Веселки", коли має вийти "Наливайко". Але коли він вийде? Та вийде! І я тоді з Колею гайнемо з пончиками до тебе на Волинь. Все йде прекрасно. Коля каже, як він з Філаретом був у Новосілках. І розказує це добре. Та, як на мене, Філаретів було і буде ще багато, а ми Іване, з тобою - одні. Поети, на щастя, завжди в одному примірнику." ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Шістдесятники розпалися, бо дуже рано втрапили у президії" - Тарас Федюк Під час домашнього відпочинку любив грати в карти і шахи. "За будь-якого розкладу карт, він їх знав до кінця гри, не приховував того і навіть голосно "об'являв": "У тебе два королі, а в тебе три дами", - чим часто заскочував партнерів по грі, - згадувала сценарист Євгенія Рудих. - Пізніше я почула, що і в шахи він грав на рівні майстра. Але частіше бачила його за картами. Запам'яталася гра трьох чоловіків: Василя Земляка, Миколи і мого батька. Махлювали всі троє, що було помітно збоку, та погони завжди розкладав на плечі Микола. Ще й приказував при цьому, що у нього, мовляв, "школа Малишка." Більше про Миколу Вінграновського читайте у наступному номері журналу "Країна" за 10 листопада 2016 року.
Прочитати новину повністю